Тханки – тибетські ікони, написані мінеральними фарбами.
«Тханка» – тибетське слово, що складається з двох смислових частин. «Тхан» по-тибетськи означає «простір». «Ка» можна перекласти як «заповнення простору». Отже, тханка – це наповнення простору сенсом.
На тханках зображають Будду та різних бодхісаттв. Перші тханки з'явилися в Тибеті у 8 столітті. Пишуть тханки монахи або люди, що мають особливе посвячення.
Цьому жанру понад 1400 років. Він сформувався з прикрас, які монахи вішали на стіни під час читання мантр.
Перед тханками монахи молились, медитували і здійснювали релігійні обряди. Спеціалісти вважають, що історія тханки невіддільна від історії від історії кочових племен Тибетського нагір’я. Танки виконували для кочівників роль пересувних храмів, бо були більш зручні для перевезення і зберігання, ніж статуї богів, їх завжди можна було повісити не тільки на стіні, а й на гілці дерева в похідних умовах.
Зображення божеств підкоряються суворому закону пропорції, для них є характерними краса та майстерна техніка виконання. Процес створення тханки дуже кропіткий та вимагає від майстра моральної чистоти та духовної сили. Старовинні майстри вважали, що чим більше праці, часу та коштів вкладено в ікону, тим більше її сила. Така праця завжди високо цінувалась.
Найменша тханка розміром із долоню. Найбільша – декілька сотень квадратних метрів, її під час святкового богослужіння розгортали на схилі пагорба.
В Тибеті художників, котрі пишуть тханка, називають "ладжиба", або "майстер, який пише богів". Майстри живопису тханки передають секрети свого мистецтва з покоління в покоління, від майстра до учня.
Лама-наставник вказував, який персонаж з величезного буддійського пантеону слід зобразити. Цих вказівок художник суворо дотримувався, адже для майстра було дуже важливим дотримання канонів, що суворо регламентували положення не лише фігур, але й вирази обличчя та жести.
Більшість творів тибетського живопису анонімні, але біля третини тханок мали лицевий та зворотній бік, і на зворотному боці був відбиток правої руки, що символічно означав обряд освячення.
Особливу чарівність тханка надають унікальні фарби, що їх ченці-художники отримували з натуральних матеріалів – мінералів і рослин, виробляючи їх вручну за складними технологіями. А від середини 19 сторіччя ченці-художники стали використовувати золото усіх відтінків – від помаранчево-жовтого до лимонно-білого.
Цікаво, що в технології виготовлення фарб враховуються найменші тонкощі, наприклад, навіть вік та темперамент майстра. Вважається, наприклад, що білу і жовту фарбу повинні робити молоді та енергійні чоловіки, бо це кольори сонця, а синю та зелену – більш спокійні та врівноважені. Фарби тханка не змінюють яскравості і насиченості кольору століттями. Традиція створення тханок розвивалась півтора тисячоліття, і вдосконалювалась одночасно з розширенням, доповненням та опрацюванням вчення Будди.
Після доби свого розквіту в Індії, тханка разом із вченням Будди перейшла до тибетської культури, де це мистецтво сягнуло вершин досконалості.
Основним матеріалом у тибетському живописі на сувоях є тканина з бавовни, часом шовк. Створюється тханка ретельно й повільно. Тканину, заґрунтовану розчином клею та крейди, шліфують коштовним каменем для того. щоб досягнути виняткової рівності поверхні.. Чиста та рівна поверхня символізує чистоту думок та рівний, спокійний стан свідомості, який потрібен художнику для роботи. На наступному етапі роботи вугільним штифтом робили контури зображення.
Як стверджують тибетські вчителі, мистецтво повинно вчити людей чеснотам і мудрості, сприяючи процвітанню народу.
Час роботи:
Пн. - Нд.: з 10.00 до 19.00
Без вихідних, без перерви.
Опубліковано: 21.11.2024
Коментарі (0)